Всі дороги ведуть в... ПАОК або чому українські легіонери гірші за югославських

Черговий український гравець продовжив свою кар'єру в грецькому чемпіонаті. Агент Ореста Кузика дуже дотепно нагадав нам, що гравцем начебто цікавились європейські гранди накшталт Челсі та Бенфіки, але гравець вирішив інакше.

ФК «Челси» ? ФК «Бенфика» ? Нет, Нет Официально Орест Кузык игрок ФК «Янина» на 3 года

Звичайно, це звучить смішно, бо всі прекрасно розуміють, що більша частина пліток на ринку футбольних новин запускається самими агентами та гравцями. Так гравці калібру Кузика раптом можуть зацікавити скаутів «Челсі». Але зрештою за декілька років такі гравці опиняються в якихось грецьких середняках.

Практично по кожному українському молодому гравцю можна згадати якусь топову новину, що його переглядають скаути якогось «челсі», чи ось-ось вишлють факс для офіційного трансферу, як знайдуть відповідний номер факсу, куди слати запит. Ще активніше такі новини з'являються під час торгів з клубом за новий контракт чи під час пошуків нового клубу. Одне діло впарювати власникам клубів нікому не відомих гравців і зовсім інша справа, коли до тебе їде, людина за якою слідкували скауті {НАЗВА_КЛУБУ}.

Взагалі в останні декілька сезонів ледь не всі дороги з України ведуть до Греції. Практично чемпіон по українських навколофутбольних чутках це грецький ПАОК. Якось так сталось, що в цей клуб в останні декілька трансферних періодів «переходили» одразу декілька гравців з УПЛ. Причому декілька гравців там реально грають, але скільки б могло грати, якщо вірити чуткам J

Перехід українських гравців закордон – це дуже гарний показник для розвитку українського футболу. На кожного «ярмоленка», що пішов, доведеться шукати нових місцевих «циганкова-шепелєва-беседіна». Не всі клуби можуть дозволити собі легіонерів, тому доведеться так чи інакше давати дорогу молодим (і дешевим) місцевим футбольним вихованцям.

Але є одне але. Ця схема чудово відпрацьована в умовній футбольній Югославії, де ніхто не буде тримати чергового «модріча» в клубі та перепідписувати з ним контракт за контрактом. Чергового «модріча» просто продадуть в якийсь «тоттенхем» чи «реал». Місцеві клуби поменше звичайно продадуть гравців до команд попростіше, але загальний тренд для переходів в клуби Західної Європи за гроші всім зрозумілий – тобі 18-20, в тебе є сезон-два, щоб вистрілити і показати себе, а далі тобі знаходять команду в топових лігах Європи. Чи принаймні завжди можна щось знайти в Бельгії, Голандії чи Швейцарії. Якщо твоя карьєра якимось чином забуксувала, то в 25 завжди можна знайти собі команду в Казахстані, Україні чи Греції.

Але є ще одне але. Умовні югославські гравці мають розгалужену та відпрацьовану схему з агентами. Режим югославського диктатора Йосипа Броза Тіто формально вважався «комуністичним», а по факту поводив себе дуже капіталістично. Провідні гравці «Црвени Звєзди» чи загребського «Динамо» їздили грати в Європу ще в 50-ті роки. Мало який гравець зі збірної Югославії 50-90-х років не мав досвіду гри за кордоном. Практично всі провідні югославські гравці по декілька сезонів заробляли гроші в «аяксах» чи «баваріях». Вже з 60-х років югославські тренери то ту, то там очолювали черговий західноєвропейський клуб – Браніслав Станковіч (тренера АЕК Афіна ще у 1968-му році!), Івіца Хорват («Айнтрахт» Ф, з 1961-го року!), Стєпан Бобек («Панатінаїкос», з 1963-го року) і багато інших. Хто не став тренером, ставав помічником тренера, а хто не міг/хотів тренувати, став агентом чи так чи інакше мав якесь відношення до західноєвропейського футболу.

Від часів перших югославських легіонерів пройшли десятки років, саме тому в новину про зацікавленість якогось «челсі» до дублера загребського «Динамо» можна повірити, а ось з інтересу «Челсі» до Ореста Кузика можна тільки посміхнутись.

За радянських часів українські гравці не їздили за кордон, зрештою їхати почали тільки наприкінці 90-х, але це були одиничні розкручені випадки. Їхали відомі зірки – Блохін, Бєланов, Рац, Протасов, Літовченко. Мало хто з гравців тернопільської «Ниви» чи «Шахтаря» зміг вирватись з пострадянського простору після розпаду СРСР.

В 90-ті українські гравці їхали переважно до Росії та користались послугами дивних агентів з колишніх наших репатріантів, що могли привезти гравця через знайомих до чергового «маккабі» чи «хапоеля», але не мали зв'язків та досвіду привезти гравця на оглядини до «Монако», «Герти» чи «Мальорки». Там ніхто не знав про існування «футбольної України», а знайомі агенти не знали там нікого, хто міг би влаштувати оглядини. Тому їхали з України тільки розкручені зірки, або їхали до сусіднього невідомого нікому чемпіонату Росії.

У 2000-ні в українському футболі з'явились (шалені) гроші, а з УПЛ гравців було не вигнати. 100-200 гравців роками колесили з лави одного з грандів через оренди, щоб завершити феєричну кар'єру в якомусь «кривбасі». Довго таке тривати не могло, адже гроші український футбол не заробляв, а тільки витрачав.

І ось тепер українські гравці раптом згадали про існування закордонних чемпіонатів, але виявилось, що для Європи вони такі собі вихідці з Terra Incognita. Всі чули про Шевченка, але мало хто чув про існування «Ворскли» чи «Чорноморця». Останні чотири роки наші намагаються показати себе футбольній Європі, але поки що нічого не вдається – знайомі агенти можуть влаштувати чемпіонату Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану. Іноді нашим щастить пограти у сусідніх Польшах та Угорщинах, іноді «Панков, Шаблій & Co.» знаходять варіанти в Туреччині чи Греції. Але наші масово як не грали в Західній Європі, так і не грають. Нас там ніхто не знає.

Є одне виключення. В чемпіонаті Бельгії поступово відкривають для себе українських футболістів. Знову ж таки, там агентською діяльністю там займається колишній динамівець Сергій Серебренніков («Брюгге», «Шарлеруа», «Серкль Брюгге», «Роселар»), свого часу там гарно пограв Олег Ящук («Андерлехт», «Серкль Брюгге», «Вестерло»). Перше покоління українських легіонерів поступово породило друге покоління українських легіонерів. Але це дуже довгий процес і не всі стають скаутами-тренерами чи бодай спроможні опанувати місцеву мову.

А поки українські футболісти, якщо вони не знаходяться на провідних ролях в «динамо-шахтарі» повинні мріяти потрапити до умовного ПАОКа – у щось більше їх поки не беруть. Не беруть навіть на оглядини.

Anton Pavlushko, 11.06.2018

13.06.2018 23:51, Статті

Коментарі (2)

Ярослав написав 18 Jun 2018 в 00:51

±0

Ого какая обширная статья. Спасибо, интересно.

Ярослав написав 18 Jun 2018 в 00:53

±0

Якось так сталось, що в цей клуб в останні декілька трансферних періодів «переходили» одразу декілька гравців з УПЛ. Причому декілька гравців там реально грають, але скільки б могло грати, якщо вірити чуткам
____
3 "декілька" на 2 предложения - это немного много))

18-й тур

10.12.2021
Інгулець Петрове	Десна Чернігів	2:1 (1:0)
ФК Маріуполь	СК Дніпро-1	0:3 (0:1)
11.12.2021
ПФК Олександрія	Шахтар Донецьк	1:2 (0:0)
ФК Львів	Ворскла Полтава	1:1 (0:0)
Верес Рівне	Рух Львів	1:1 (0:0)
12.12.2021
Чорноморець Одеса	Металіст 1925	2:1 (2:0)
Динамо Київ	Зоря Луганськ	1:1 (1:0)
Колос Ковалівка	Минай	2:1 (0:1)